Україна в заручниках олігархів. Сільське господарство

У 2021 році Україна експортувала аграрної продукції на 27,8 млрд доларів, що склало 41% загального експорту.  Але це показники не стільки для України в цілому, скільки офіційний результат роботи кількох олігархічних кланів, під контролем яких перебуває значна частина  аграрного сектору. На внутрішньому ринку впроваджена мережана модель, за якої правила гри встановлюють великі фінансово-промислові групи та корпорації. Така ситуація не дуже корисно впливає на українську економіку та якість життя громадян.

Кому належить сільське господарство в арго Україні

Як розвивався аграрний сектор в Україні 

Тотальні зміни у аграрному секторі України почались у 1990 році, коли влада ще УРСР вирішила відмовитися від моделі колгоспів та радгоспів. Створили інститут приватної власності на землю. К 2002 року в Україні функціонувало 43 тис. фермерських господарств, більше 9 тис. господарських товариств, 4 тис приватних підприємств, 2 тис кооперативів та лише 570 підприємств державної форми власності. Тоді колгоспи та радгоспи скасували, проголосили ринкову економіку, а людей базовим знанням з ринкової економіки не навчили. Частина аграрних земель прийшла в занепад. Деякі нові фермери не змогли наладити роботу, тому що радянська модель заготовчих баз перестала існувати, а здібності налагодити нові економічні зв’язки зі споживачами(магазинами, заводами, сферою суспільного харчування) мали не всі.

Розпаювання земель колишніх колгоспів та радгоспів, впровадження нових, умовно ринкових моделей в аграрній сфері супроводжувалось тими ж процесами, що й переділ колишньої державної промислової власності. Здебільшого, впливовими гравцями у сільському господарстві, секторі продовольчого експорту та внутрішньому ринку стали ті, хто мав відношення до корумпованих чиновників, правоохоронців, фінансово-промислових груп.

Але в сільському господарстві процеси були не настільки руйнівними та фатальними, як у інших галузях. Через менталітет та культуру української сільської місцевості усі аграрні потужності України не вдалось поставити під контроль кількох фінансово-промислових груп. В 90-ті й пізніше в Україні існували можливості для саморозвитку в аграрній сфері. В принципі, гарно працюючи на землі деяка кількість українців змогла підвищити рівень життя та стати впевненими представниками середнього класу. Вдалося зберегти розвинуті традиції, коли люди вирощують для себе екологічно чисті фрукти та овочі, що позитивно впливає на загальний рівень здоров’я нації. 

Проте, в динаміці тренди були не надто оптимістичні. Маркерами того, що умовне переведення українського сільського господарства в простір ринкової економіки було не зовсім тім, про що розповідали суспільству влада та бізнес, є кілька показових криз.

Це ситуація початку 90-х, коли в "житниці Європи" Україні був гострий дефіцит власних продуктів харчування а ринок заполонили низькоякісні іноземні товари з великої кількістю консервантів та шкідливих для здоров’я речовин на кшталт Е-ххх. Ту ситуацію подолали після того, як у ЗМІ з’явилось багато публікацій по темі та люди почали шукати натуральні вітчизняні продукти. Це відома криза дефіциту гречки – у часи Ющенка був період, що її майже не було на ринку. Тоді в маючу великі власні аграрні потужності Україну імпортували китайську гречку, а народ за високу ціну з гумором називав цей продукт "гречана ікра". Це багато епізодів картельних змов великих виробників продуктів, коли створювали штучний дефіцит та реалізували деякі продукти харчування за захмарними цінами.

Одночасно з цими дивними явищами, постійно лунали скандали навколо того, що місцеві авторитетні клани реалізують сумнівні схеми для заволодіння великими площами землі та стають латифундистами у самому поганому значенні цього слова. Подекуди, нові магнати пробували перетворити сільське населення у кріпаків.

"Продукти сільського господарства — це приблизно 20% ВВП України, велика частина врожаїв йде на експорт, тому у цій галузі сформувалась ціла плеяда олігархів, – каже "Коментарі" соціолог Сергій Штепа. – Повного феодалізму в нас не з’явилось, але є феодальні пірамідки по областях. На Півдні у жителів сільської місцевості взагалі не має прав, біля Києва ще хоч якось можуть за себе постояти. В цілому, аграрні бізнесмени стали фактично володарями областей, відбулось зрощення олігархів та силовиків. Сьогодні у Вінницькій та Черкаських областях не можливо щось сказати проти "МХП" Косюка, а в Полтавській – проти групи "Кернел" та групи "Приват". З’явилась нова тенденція: на виборах у місцеві громади аграрні олігархи фінансують виборчі кампанії, до влади приходять люди, які захищають інтереси аграрних олігархів, а не громади".

Латифундисти та соціальні ліфти в Україні

За даними 2021 року, в Україні є 60 млн га землі, з яких 42,7 млн га – землі сільськогосподарського призначення. 40% цих площ складають безцінні чорноземні ґрунти. Станом на 2021 рік, 31 млн га сільськогосподарських земель перебувало у приватній власності, 10 млн га – у державній.

Самим багатим аграрним бізнесменом України вважається Андрій Веревський, якому офіційно належить 39,9% прав на найбільший аграрний холдинг країни "Kernel", який оперує 558 тис. га землі.

Як підприємець Андрій Веревський почав зростати одразу з позиції заступника гендиректора полтавської філії державного монополіста "Хліб України" завдяки батьку, який у 90-ті був близьким до лідера Соцпартії тих років, екс-спікера Верховної Ради Олександра Мороза. Той надавав протекцію родині полтавських починаючих агробізнесменів. Стався скандал через захоплення заводу "Соняшник" з використанням адмінресурсу. Чиновники, які сприяли "молодому магнату" у тій історії згодом перетворились на впливових бюрократів Полтави. Потім Андрій Веревський кілька скликань був депутатом ВР, дивним чином саме його компанія у ті часи дозволяла собі ігнорувати державну політику з квот на експорт аграрної продукції. А також, отримувала ті самі квоти в умовах, коли інші виробники, у яких не було адмінресурсу, квоти не отримували. Можливо саме завдяки сприянню топ-посадовців, "Kernel" перетворилась на потужну корпорацію, яка має не тільки землю, а й власні заводи, транспорт, фінансові структури, логістичні ресурси для експорту.

Компанія "Kernel" зареєстрована у Люксембурзі, а її власник Андрій Веревський в усіх реєстрах вказаний як мешканець швейцарського муніципалітету Рю де Шатійон, де й мешкає вже багато років. Чомусь в часи моди на усілякі "батальйони "Монако", ні в кого зараз не виникає бажання включити його у склад якоїсь "Женевської територіальної оборони".

Оскільки Люксембург відомий як фінансово-офшорний центр, виникає питання щодо сплати податків в повному обсязі з прибутків, які компанія отримує з експлуатації українських земель. Тут є ознаки колоніальної моделі: фірма та її власник є резидентами європейської країни, відбудували потужну корпорацію в Україні та використовують нашу країну виключно як джерело прибутків. Наслідки такого ставлення до держави можна побачити у Чорноморську Одеської області, де розпилили на металобрухт верстата Іллічівського судноремонтного заводу та перетворили частину його площі на зерновий термінал – у часи, коли країна потребує відновлення власного торгового флоту.

Другу сходинку у рейтингу аграрних магнатів посідає Олег Бахматюк, який також починав з протекції колишніх правоохоронців, чиновників та людей, знайомих з кримінальним світом. Його компанія Ukrlandfarming оперує 470 тис. га землі у 22 областях України. Шлях у сільськогосподарські олігархи у цього підприємця почався з непрозорих операцій з газом у Івано-Франківській області, фінансових оборудок під прикриттям місцевого депутатського мандату й операцій з повернення ПДВ. Також були у біографії Бахматюка багато кримінальних проваджень, переховування від правоохоронців у РФ, операції з перепродажу акцій облгазів Дмитру Фірташу.

Аграрний бізнес Бахматюк почав розвивати з купівлі пташиної фабрики "Авангард". Ривок на лідерські позиції в цій галузі він здійснив у часи Януковича, вважається, що не без допомоги Юрія "Єнакієвського" Іванющенко та Олександра Януковича. Нові аграрні бізнесові потужності Бахматюк використовував й для схеми з повернення ПДВ через фіктивний експорт.

Також деякі висувають претензії до Бахматюка через своєрідну корпоративну культуру в його аграрній корпорації, та екологічні злочини. Неодноразово були скандали, що відходи з пташиних фабрик Бахматюка викидають просто неба поблизу населених пунктів, де все це гниє, смердить та створює локальні екологічні лиха. Також не слід забувати численні скандали навколо того, що більшість промислових курок колють антибіотиками, годують добавками для набору ваги, внаслідок чого споживач отримує не дуже корисний для здоров’я продукт. Це стосується не тільки Бахматюка, а й ситуації на ринку фабричного пташиного м’яса та яєць в цілому.

Ймовірно, Олег Бахматюк не знайшов спільної мови з новою владою, оскільки у 2022 році значно поживішали розслідування щодо можливих банківських махінацій аграрного олігарха. З’являються розмови, що з метою відшкодування завданих Україні структурами Бахматюка збитків може відбутися націоналізація його аграрної імперії.

На відміну від Бахматюка, Юрій Косюк, власник третьої найбільшої аграрної корпорації України "Миронівський хлібопродукт", яка оперує 368 тис. га, не помічений у конфліктах з Офісом президента. Але це теж дуже показовий аграрний магнат. Його успіх пов’язують з співпрацею з багаторічним міністром сільського господарства України Юрієм Мельником та вмінням одночасно находити спільну мову з умовними політичними противниками на кшталт Віктора Януковича, Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. "Золоті часи" для Косюка були у 2014 році, коли його призначили керувати силовим блоком в адміністрацію новообраного президента Петра Порошенка. Під час недовгого, але плідного перебування на держслужбі, корпорація Коюска отримала рекордне відшкодування ПДВ. Тобто, діячі на кшталт Косюка та Бахматюка шляхом нехитрих операцій отримують кошти платників податків з держбюджету. До речі, компанія Косюка, як й в його колеги по галузі Веревського зареєстрована в офшорі – на Кіпрі.

Діяльність Косюка є ще одним непрямим доказом версії того, що Порошенко, Турчинов та їх партнери здали Крим та Донбас росіянам за таємними домовленостями. На 2014 рік корпорація Косюка володіла великими аграрними активами у Криму – це "Кримська фруктова компанія" та "Дружба народів нова". Ці підприємства були перереєстровані у юридично нікчемне "російське правове поле Криму", сплачували податки у "бюджет Криму" в той час, коли росіяни вбивали українських солдат в Донбасі. Потім Косюк продав кримські активи російській фірмі "Міраторг", яку пов’язують з колишнім міністром сільського господарства РФ Ткачовим та екс-прем’єром РФ Мєдвєдевим. Продане Косюком окупантам підприємство "Дружба народів" стало базовим постачальником продуктів харчування Росгвардії. Є точка зору, що все це відбулось через нібито дружні стосунки між близьким до Путіна олігархом Романом Абрамовичем та близьким на той час до Порошенка Юрієм Косюком.

А ще подейкують, що Косюк має важелі тиску на торгову сферу, на конкурентів, нехтує екологічним законодавством, отримує від держави дотації на розвиток за допомогою адмінресурсу — 35% усіх державних дотацій, що порушує інтереси інших підприємців агропромислового комплексу. Корпорація Косюка контролює 38% всього виробництва м’яса курки в Україні.

У першій двадцятці рейтингу українських аграрних магнатів є американська компанія NCH "Агропросперіс", компанія з іноземними інвестиціями "Астарта-Київ", державна корпорація з Саудівської Аравії Continental farming group, холдинг "Епіцентр-Агро" родини Герег, агрохолдинг HarvEst олігархів Ахметова та Новинського. Є серед земельних магнатів й родина екс-президента – 10 сходинку у рейтингу займає "Укрпромінвест агро", головним бенефіцаром якого вказаний Порошенко Олексій Петрович. Ще одним колишнім топ-політиком та банкіром у рейтингу є Сергій Тигипко з компанією ТАС Агро. 14 сходинку у рейтингу має компанія "Нібулон" родини Вадатурських, її засновник загинув внаслідок російського обстрілу влітку 2022 року, хоча версій його смерті є декілька.

Отже, розрекламований "зерновий коридор" — це не стільки досягнення України та українців, скільки використання адмінресурсу аграрними магнатами, які намагаються мінімізувати власні втрати та збільшити прибутки під час війни. По офіційним даним за 8 місяців 2022 року, частка аграрної та харчової продукції у загальному експорті України зросла з 36% у 2021 році до 46% у 2022 році. Вже експортовано аграрної продукції на 10,581 млрд доларів. З огляду на іноземну та офшорну реєстрацію найбільших українських аграрних корпорацій є підозра, що держава отримує з "коридору" не дуже багато. Також через це не дивує інсайдерська інформація, що через "зерновий коридор" в України таємно везуть китайський ширвжиток – якимось чином увесь Київ осінню 2022 року виявився завалений низькоякісними китайськими куртками по 5000 гривень.

"Щодо "зернового коридору", то там олігархи у долі з владою, – каже "Коментарі" політолог Віталій Бала. – Більша частина прибутків від продажу зерна йде в офшори, а не державі. Більш того, агропомислові олігархи ще й просять й отримують відшкодування від влади. По схемі, як відбувалось відшкодування Косюку за часів Порошенка".

Сумарно 20 найбільш аграрних корпорацій та олігархів контролюють 3 млн 441 тис га українських сільськогосподарських земель – тобто більш 10% від усіх аграрних земель приватної форми власності країни. У більшості з власників великих сільськогосподарських корпорацій України є зв’язки у владі, правоохоронних структурах, з російськими політиками та силовиками, ймовірно, з впливовими представниками кримінального світу. На українських родючих землях впроваджена та ж сама рентна модель, як і у більшості інших галузей економіки. Є таке ж подвійне тлумачення законодавства для звичайних українців та для "еліт", є така ж безліч різних непрозорих схем, з яких годуються топ-чиновники та топ-силовики. 

Продукція сільського господарства – це стратегічний товар. Та на відміну від російських нафти й газу — це відновлювальне джерело. Більш того – долар не можна випити або з’їсти, а без українських зерна та злаків у 2022 році в деяких країнах розпочався голод. В здоровій моделі фермери мали б перетворитися на середній клас, розвиватися, впливати на загальне зростання рівня життя українців. А влада мала б сприяти посиленню позицій українських виробників на світових ринках та підтримувати правила гри, які б були на користь галузі та її працівникам. Наприклад, в Швейцарії інше ставлення до фермерів, це заможні люди, які вироблять якісний продукт, добре заробляють, можуть дозволити найняти гвинтокрил, щоб транспортувати корів на гірські пасовища. 

В Україні зараз навпаки в сільській місцевості практично відсутні соціальні ліфти. Поширення впливу великих гравців позбавляє велику кількість селян можливості робити на себе та розвиватись. Це призвело до того, що в великі міста України постійно мігрують багато мешканців сільської місцевості, знаходять там типову роботу у великих структурах, отримують не дуже велику типову зарплату, не розвиваються, та у більшості випадків не знаходять й у великих містах соціальних ліфтів.

Земельний ринок та перспективи аграрного сектору

Сумнівно виглядає й прийняття Верховною Радою закону про ринок землі. Тим більше, це відбулося на початку так званого карантину, внаслідок якого мали місце зачистка малого та середнього бізнесу, падіння рівня життя українців – тобто було створено умови, якими значно зменшили кількість тих, хто мав ресурси для придбання землі. Тим самим створили кращі умови латифундистам для подальшої скупки земель.

Взагалі, в Україні з моменту, коли громадянам дозволили отримувати землю, фактично існував ринок землі. Люди володіли домами та ділянками. Продавали їх. Передавали у спадок. Це оформлювалось як оренда на 49 років, але суті не змінювало – українці володіли землею та здійснювали з нею операції. Умовна відсутність "ринку землі" не заважала іноземним інвесторам брати участь у роботі українських аграрних підприємств. По всій Україні відбувалось знищення історичних будівель, парків та заповідників під багатоповерхову забудову – девелопери за допомогою чиновників отримували документи на таку діяльність попри те, що закон таке забороняв. Тобто, економічна активність з землею була дуже великою. З огляду на це, версії, що закон про ринок землі насправді прийнятий для перерозподілу українських багатств не на користь українців не виглядає конспірологією.

"Дійсно відкриття землі відбулось із скандалами, в умовах знищення малого бізнесу, без дискусії в соціумі, в умовах, коли ринок землі по суті існував, – каже "Коментарі" економіст, кандидат наук з державного управління Сергій Доротич. – Цей ринок був насичений корупційними оборудками, не було виконано роботи, щоб з’ясувати, кому це вигідно та покарати винних. В нас маніпулюють імітацією боротьби з корупцією, а насправді вона збільшується. Коли немає покарання винних – відбувається мультиплікація злочинів". 

Про те, що для роботи ринку землі не створено ніяких умов та підстав свідчить масштаб проблеми рейдерства. Рейдерські захоплення господарств є одною з головних проблем у сільському господарстві. Тільки у 2015-2016 роках внаслідок рейдерських атак в Україні було знищено 2 тис фермерських господарств. При цьому, аграрії стверджували, що правоохоронці не робили активних кроків для розслідування заяв потерпілих та притягнення рейдерів до відповідальності. Чиновників інколи називали спільниками рейдерів.

Також у відкритті ринку землі у тому вигляді, як це відбулось, наявні стратегічні загрози державі. 

"Відкриття земельного ринку відбувалось в 2020 році в умовах падіння ринку, падіння економіки в цілому, – каже "Коментарі" економічний експерт, координатор ініціативи "Рух бізнесу України" Андрій Гарнат. – В таких умовах продавати державні активи немає сенсу, бо вони мають найменшу ціну. У 2020 році існував дуже високий ризик, що землі можуть скупити російські кампанії. Є жахлива цифра, що у 40-60% усіх українських земель вкладено російський капітал. Через підставні компанії, підставних осіб. Це закрита інформація, яку серйозно охороняють, але вплив російського капіталу посилювався".

"Коли війна розгорнулась широким фронтом, в нас відбулося падіння економіки, падіння аграрного ринку. – продовжує Андрій Гарнат. –Багато хто був вимушений продавати врожай в нуль або зі збитками. Тому є загроза що західний капітал, спекулятивний іноземний капітал скупить українську землю. Під час війни та після закінчення війни значення землі, як стратегічного ресурсу, ще більше зростає. Тому земля повинна бути у державній власності, її можна лише здавати в оренду довгостроково".

Тобто, українська аграрна галузь потребує докорінної модернізації та очікує на зміну політико-економічної моделі в цілому. Потрібен перегляд сумнівних рішень влади.